Генії – люди нестандартні, причому виділяються вони із загальної маси не лише своїми
талантами, але й поведінкою, звичками і … дивацтвами.
Неуважність завжди була супутницею таланту. Так що вихід на вулицю в тапочках або відвідування молочної крамниці замість булочної для талановитої людини скоріш норма, ніж випадок.
Цікаво буде дізнатися, чи дбали творці літературних шедеврів про зручність і «красу» письмового столу і яке «місце посідав» він у їх творчому житті. Одні з письменників не уявляли плідної роботи за звичайним столом, вони, як, скажімо, Леонід Андреев, робили «проекти» свого робочого місця, і за їх ескізами тесляр виконував замовлення. Такі столи мали багато шухлядок, секретні картотеки тощо. А за розміром вони були просто велетні. Інші письменники писали на маленьких столиках, майже не пристосованих до праці. З них падали папір, пера, довідники, та це їх не засмучувало. Віктор Гюго, як відомо, працював над романами «Знедолені» і «Собор Паризької Богоматері» за крихітним хистким бюро, за яким хтось би інший міг написати хіба що листа або запрошення. Вільє де Ліль-Адан призвичаївся писати на підлозі (до цього він «додумався» того дня, коли з його квартири за борги вивезли меблі). Генрік Сенкевич деякі розділи своїх романів написав за столиком кондитерської в Закопане. Вольтер полюбляв працювати, сидячи в зручному й затишному кріслі, тримаючи папери на колінах. А Франческо Петрарка записував вірші, навіть коли їхав верхи. Підвіконня, бильця сходів здавалися йому зручнішими за письмовий стіл.
Письменник Альбер Камю вважав за краще одружуватися на жінках з деякими психічними розладами – обидві його дружини були не від світу цього. Та й сам він був людиною з дивацтвами. Коли він забирав свою другу дружину з пологового будинку, то … забув своїх новонароджених близнюків…
Деякі великі взагалі не одружувалися. Зараз цим нікого не здивуєш, але ще сто років тому це вважалося великою дивиною. Вольтер, Данте, Руссо, Спіноза померли переконаними холостяками, вважаючи, що дружина тільки буде заважати їм творити, а за будинком чудово догляне і прислуга.
Втім, у кожного генія були свої способи стимулювання творчого процесу. Наприклад, французький сатирик Лафонтен полюбляв голосно декламувати рядки і рими, які щойно прийшли в його світлу голову. При цьому розмахуючи руками і весело пританцьовуючи.
А ось Бальзак творив, стоячи босоніж на холодній підлозі. Мабуть, охолодження мозку через ноги дійсно якось впливає на розумовий процес, оскільки ще один письменник – Шиллер – писав свої драми, тримаючи ноги в кориті з крижаною водою. Про те, як часто хворіли ці два світила літератури, історія замовчує.
Окрім цього, Бальзак відрізнявся ще й пристрастю до кави. Він випивав на день до 15 чашок цього стимулюючого напою. Переплюнув його лише Вольтер – той пив до 50 чашок кави на день …
До речі, треба нагадати, що своєрідним «допінгом» кава була й для Дені Дідро, і для Жан-Жака Руссо, і для Фрідріха Шіллера.
Метод письменника Річарда Гоутона був вельми небезпечним для оточуючих: пишучи, він впадав у транс і, вимовляючи вголос рядки, брав гострі предмети – ножі або ножиці. Все, що потрапляло йому під руку, миттєво перетворювалося на лахміття.
Якщо генії знаходили вільний час, то вони віддавалися якомусь хобі. Найекстравагантніші захоплення були у Льва Толстого. Спочатку граф почав власноручно орати землю, збираючи цим видовищем натовп селян, які чесали потилиці і сперечалися проміж собою: здурів барин або просто чудить з перепою? Після чого Лев Миколайович одягнувся немов простолюдин і пішов у село до своїх кріпаків – потеревенити про їхні потреби. Очманілі мужики поховалися в сінях від гріха подалі, а великий письменник махнув рукою на спроби зрозуміти селянську душу і зайнявся виготовленням чобіт, які потім роздаровував своїм родичам і знайомим. Його зять М. Сухонін тримав подарунок тестя на книжковій полиці, поруч з «Війною та миром».
Отже, генії, які зробили найбільші відкриття або які подарували світу безсмертні твори мистецтва, деколи відрізнялися кумедними або дивними звичками. Іноді ці звички спростовують усім відому цитату про те, що велика людина велика у всьому…
Олександр Сергійович Пушкін, крім знаменитої звички малювати на полях рукописів всілякі каракулі, дуже любив під час роботи пити лимонад. Якщо поет збирався писати вночі, слуги заздалегідь ставили йому на стіл цілий глечик цього напою.
Фрідріх Шиллер не міг працювати, якщо шухляда його письмового столу не була набита гнилими яблуками. На це, до речі, нерідко нарікав Гете, коли заходив у гості до друга.
Віктор Гюго наказував слугам ховати увесь його одяг для того, щоб у письменника не було спокуси вийти на вулицю і відволіктися від написання чергового великого твору.
Мабуть, найнезвичайніше місце для пошуків натхнення обрав Чарльз Діккенс: письменник часто відвідував морги. Там йому ніщо не заважало роздумувати про тлінність буття. Ще одна цікава особливість автора «Олівера Твіста»: кожні 50 рядків написаного тексту він запивав ковтком гарячої води.
Гюстав Флобер, відмовившись від усіх принад життя, зачинився в маєтку Круассе й просиджував аж до темряви за своїм письмовим столом, багато разів переписуючи розділи роману «Мадам Боварі». «Проваджу прикре життя, позбавлене всіх радощів,— скаржився він в одному із листів,— і мене підтримує тільки моя несамовита затятість, часом вона плаче від безсилля, але не здається. Я люблю мою роботу любов'ю нестямною і дикою, як аскет, волосяниця роздирає моє тіло».
Ернест Хемінгуей писав 500 слів на день. Він прокидався рано-вранці, щоб встигнути виконати свою норму до настання спеки, і творив у тиші і спокої.
Продовжуючи розмову про письменницький аскетизм, слід навести й приклад творчості Жюля Верна, який протягом двадцяти п'яти років написав п'ятдесят пригодницьких романів, герої яких долали відстані між континентами, відкривали нові землі, блукали, мандрували, плавали, в той час, як сам автор роками не виїздив із рідного міста й половину з тих двадцяти п'яти років провів у своєму кабінеті.
А що вже казати про життя іспанського драматурга Лопе де Вега, що залишив по собі кілька тисяч п'єс? Не знав, що таке відпочинок і Франческо Петрарка. Сучасники згадували, що в його домі у Воклюзі на всіх столах було письмове приладдя. «Нерідко я,— писав італійський поет,— навіть прокидаючись уночі, потемки намацую перо біля мого узголов'я і — поки не зникла думка — записую, а назавтра ледве можу розібрати занотоване в темряві».
Щодо дисципліни праці, то вона для багатьох письменників була законом, який вони не могли порушити, образно кажучи, навіть під страхом смерті. Скажімо, Жорж Санд, працюючи щодня до одинадцятої години вечора, ніколи не кидала роботи, поки не лунав останній удар годинника. Якщо вона закінчувала черговий роман, а до одинадцятої лишалося кілька хвилин, письменниця діставала чистий аркуш паперу і розпочинала новий твір.
Агата Крісті диктувала друкарці черговий детектив, лежачи в теплій ванні й ласуючи яблуками. Постійними атрибутами творчої праці багатьох письменників були предмети, прикраси, дрібнички, які викликали в них певні спогади, образи, почуття. А вони, в свою чергу, ставали імпульсом для натхнення. Так, Моріс Метерлінк, коли писав «Життя бджіл», ставив на стіл розетку з пахучим медом, до якої злітались маленькі трудівниці. Анатоль Франс завжди тримав на своєму бюро скалок давньогрецької мармурової статуї — чарівний торс якоїсь богині.
Гофман писав свої новели в кімнаті, обклеєній чорними шпалерами, а лампу прикрашав, залежно від настрою, білий, зелений або блакитний абажур. Неабиякого значення надавали творці світової літератури письмовому приладдю, важливим було для них, яким пером писати, на якому папері тощо. Часто їх вибір викликав у сучасників неприховане здивування. І справді — Анатоль Франс в епоху авторучок і друкарських машинок писав гусячими перами, Марсель Швоб надавав перевагу зіпсованим сталевим перам над новими, пояснюючи свою звичку тим, що непіддатливість перших — стимулює його фантазію. Прістлі понад тридцять років «записував» свої твори за допомогою друкарської машинки, а Бернард Шоу вдавався до стенографії, щоб, не розгубити думок.
Щодо паперу, то й тут спостерігаємо дивні симпатії та антипатії. Жан-Жак Руссо любив дорогий позолочений папір, саме на ньому він записав свій роман «Нова Елоїза».
Анатоль Франс, навпаки, нехтував якістю паперу й писав на старих листах, конвертах, запрошеннях, навіть візитках і квитанціях. Траплялось і так, що письменники «довіряли» свої твори не паперу, а виробам з порцеляни, віялам, хусточкам, як, скажімо, це робив французький поет Малларме.
Не лишалися митці байдужими і до таких речей, як освітлення і шуми. Не випадково Квінтіліан радив письменникам писати вночі, в приміщенні з наглухо зачиненими вікнами та дверима, при світлі тьмяної лампи або каганця. Відомо, що Болеслав Прус наказав оббити стіни свого кабінету корком, щоб жоден шум не долинав із вулиці, а коли йому доводилось подорожувати й зупинятись у готелі, він займав одразу кілька номерів, щоб відгородитися від гомону й розмов.
Стимулюючи темп творчої праці, деякі письменники вдавалися до таких заходів, які викликали глузування або навіть обурення їх сучасників. Так, Вільям Шекспір наказував зачиняти себе в маленькій мансарді і не випускати, поки не напише чергову трагедію. Віктор Гюго уславився тим, що якось обстриг собі півголови й поголив півбороди і завдяки цьому «прив'язав» себе на кілька тижнів до письмового столу, щоб закінчити в необхідний термін один із романів.
Виявляли свої дивацтва творці світової літератури й у виборі одягу, способі харчування, манерах тощо. Гійом Аполлінер полюбляв носити сіро-блакитну камізельку з металевими ґудзиками. Оскар Уайльд у перші роки творчості ходив у коротких штанях, на голові його красувався оксамитовий берет, а в петличці була неодмінна лілія. Дивував своїх прихильників і Теофіл Готьє, з'являючись на вулицях у чорній оксамитовій куртці і в черевиках із золотистої шкіри. У руці він тримав парасольку, розкриваючи її незалежно від того, дощ накрапав чи сяяло сонце. Запам'яталася сучасникам і блуза з широким відкладним коміром, яку носив Юліуш Словацький, і біла підперезана пасом сорочка, яку зшив собі Лев Толстой.
Немає коментарів:
Дописати коментар